Даний аналітичний розбір присвячений інциденту, що стався з Резою Пехлеві в Берліні 23 квітня 2026 року. Увесь масив даних, використаний для підготовки цього матеріалу, ґрунтується виключно на аналізі відкритих джерел (OSINT): відеофіксації події з різних ракурсів, офіційних заявах правоохоронних органів, публічних звітах офісу політика та свідченнях очевидців.

Важливо підкреслити, що головна мета цього дослідження не полягає у пошуку чи призначенні винних. Стаття не є інструментом для висування політичних або юридичних звинувачень. Натомість фокус уваги зосереджений на неупередженій деконструкції події для виявлення критичних факторів, які зробили можливим прорив контуру безпеки.

Події 23 квітня 2026 року в Берліні, коли на Резу Пехлеві, наслідного принца Ірану у вигнанні, було здійснено напад із застосуванням фарбувальної речовини, неможливо розглядати окремо від безпрецедентної ескалації на Близькому Сході, що розпочалася в лютому того ж року. Інцидент стався у критичній точці часової шкали конфлікту між Ісламською Республікою Іран та коаліцією на чолі зі США та Ізраїлем. Війна, що почалася 28 лютого 2026 року з масованих авіаударів, які призвели до загибелі верховного лідера Ірану Алі Хаменеї, переформатувала всі чинні протоколи безпеки для ключових осіб іранської опозиції.

Станом на квітень 2026 року оперативна обстановка характеризувалася крихким режимом припинення вогню, продовженим президентом США Дональдом Трампом лише за два дні до берлінського інциденту. На тлі цього дипломатичного затишшя Реза Пехлеві здійснив європейське турне з метою консолідації підтримки свого плану «перехідного уряду». Його візит до Берліна став кульмінацією цієї дипломатичної активності, проте він проходив в атмосфері глибокого політичного розколу як усередині Німеччини, так і в іранській діаспорі. Німецький уряд під керівництвом канцлера Фрідріха Мерца зайняв підкреслено дистанційовану позицію, класифікувавши візит Пехлеві як приватний і відмовившись від офіційних прийомів на державному рівні. Це створило специфічну «сіру зону» в питаннях гарантування безпеки.

Тип місцевості:

Міська забудова, урядовий квартал, тротуар перед прес-центром Bundespressekonferenz (52°31'17.8"N 13°22'38.2"E).

Зони та контроль

Усе середовище заходу умовно було розбито на чотири зони, кожна з яких мала специфічний режим доступу та рівень контролю. Детальний аналіз цих зон дозволяє виявити місце, де тактична помилка стала неминучою.

Зона 1: Внутрішній периметр будівлі BPK

Ця зона була повністю контрольованою. Доступ до зали прес-конференції мали лише акредитовані журналісти, представники офісу Пехлеві та співробітники безпеки. Всередині будівлі ситуація була спокійною. Високий рівень безпеки в Зоні 1 можливо створив ілюзію повного контролю над ситуацією безпосередньо перед виходом назовні.

Зона 2: Вхідна група та паркувальний майданчик

Простір безпосередньо перед входом до BPK, обмежений шлагбаумом і призначений для короткочасного очікування транспорту. Ця зона вважалася частково контрольованою. Тут перебували поліцейські та охорона, які очікували на вихід Пехлеві. Проте через архітектурні особливості та відкритість тротуару повну ізоляцію цієї зони від випадкових перехожих не було забезпечено. Наявність відкритого простору та шлагбаума дозволила нападнику спостерігати за ситуацією, а «вузьке місце» при переході із Зони 2 до Зони 3 ускладнило для групи охорони утримання захисної формації навколо об’єкта.

Зона 3: Транзитна зона

Простір між виходом із Зони 2 та дверима транспортного засобу. Зона виявилася неконтрольованою. Тут змішалися акредитовані журналісти, що виходили разом із принцом, неакредитовані блогери, активісти та звичайні перехожі. Присутність поліції в цій зоні була номінальною: правоохоронці перебували там фізично, але не здійснювали активної фільтрації осіб, що наближалися до траєкторії руху об’єкта. Саме в цій точці нападник зміг дочекатися слушного моменту, а згодом інтегруватися в потік людей, що слідували за Пехлеві.

Ефективність захисту високопоставленої особи (VVIP) у демократичному середовищі безпосередньо залежить від чіткої координації між усіма залученими суб’єктами безпеки: державною охороною, особистою охороною та місцевими правоохоронними органами. У випадку з Резою Пехлеві в Берліні ця система взаємодії виявилася незбалансованою через різницю в повноваженнях, відповідальності та сприйнятті рівня загроз.

4.1. Загальна структура сил безпеки

За наявною інформацією з відкритих джерел, під час заходу було задіяно три основні групи безпеки:

4.2. Ключови проблеми

Аналіз джерел інформації дозволяє виділити кілька критичних чинників, що призвели до прориву безпеки:

Вакуум відповідальності: На стику повноважень поліції та державної охорони утворилася «сіра зона». Поліція контролювала натовп, а BKA - обстановку всередині будівлі. Як наслідок, 30-метрова транзитна зона від виходу з будівлі до автомобіля залишилася без належного нагляду.

Конфлікт інтерпретацій: Невизначений дипломатичний статус Пехлеві спричинив організаційну плутанину. Німецька сторона розглядала візит як приватний, що знизило рівень адміністративного сприяння та щільність оточення. Також це вплинуло на порядок дій поліції, а також на формат і способи забезпечення безпеки цього заходу. Цей конфлікт інтерпретацій мандатів безпеки є класичною організаційною помилкою при забезпеченні безпеки осіб з невизначеним статусом.

Залежність від координації: Будь-який збій у комунікації між трьома групами безпеки ставав критичним, оскільки жодна зі сторін не мала повного контролю над ситуацією в цілому.

Аналіз підготовки до візиту Пехлеві в Берлін вказує на низку критичних індикаторів, які мали стати сигналом для посилення заходів безпеки. Ці індикатори поділяються на стратегічні (загальний фон) та тактичні (конкретні події напередодні).